Таємничість особистих записів

Коли пишуть щоденники, їх ховають у такі таємничі, важкодоступні місця. Щоб, не дай Бог, ніхто не знайшов і не прочитав, що ж у тебе там робиться в душі. Ці зошитки бережуть, як зіницю ока, буквально трусяться над ними, придумуючи усі відомі-невідомі, чесні-нечесні способи для їх найкращого збереження. 

Дурня це все.

Якщо ти довіряєш свої думки паперу, ти можеш довірити їх комусь іще. Не такі вже наївні люди, щоб вважати, що напис «секретно» може когось зупинити, а місце під подушкою надійне, як сейф швейцарського банку.  Записи у щоденнику – беззвучний крик, поклик до невідомої (чи відомої) людини, яка в перспективі може тебе зрозуміти, і в якій твої переживання знайдуть відгук. Це речдоказ твоїх почуттів, твого життя.  Перший крок до втілення думок у реальності. Написано – значить, Є, ІСНУЄ. Така побутова магія. 
 

Доказ цього? Будь ласка.

Щоденник сучасних людей – блог в Інтернеті, відкритий усім. Так, там пишуть не все. Господи, ми не писали аж ВСЕ у паперових щоденниках. «Несказане лишилось несказанним», найпотаємніше, найособистіше так ніколи і не було написане. 

А може, треба було. Начаклувати собі….